Кобиляча голова
Як був дід да баба, да у їх було дві дочки': одна дідова, а друга бабина. У діда
була дочка' така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би нічо'го
не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: "Ідіть же, - гово'рить, - да щоб
мені багато напряли". Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а бабина з
вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.
Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через
перелаз[[1 - Одно или два бревна, положенных для удобства перелаза через
плетень.]] лізти. Бабина дочка' уперед перелізла і гово'рить: "Дай мені,
сестрице, твої починки[[2 - Починок - пряжа, намотанная на веретено.]]; я
подержу, покіль ти перелізеш". Та їй оддала; так вона, їх забравши, побігла
додому да й каже: "Дивись, мамо, скільки я напряла, а сестра як легла з вечора,
дак і не уставала до світа!" А та, прийшовши, скількі не божилась, що то її
починки, дак куда - баба і слухать не хотіла, од того що вона її і попере'ду не
любила, да і нав'язалась на діда: "Де хочеш, там і дінь[[3 - Девай, день.]] свою
дочку', тільки щоб вона у мене дурно[[4 - Даром.]] хліба не їла!".
От дід запріг кобилу да посадив дочку' на віз, і сам сів, да і поїхали. їдуть
лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці. Дід узяв дочку' да й повів у хату,
а хата була одчи'нена[[5 - Отворена.]], да й каже: "Оставайся ж, доню[[6 -
Дочка.]], тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить". Да сам
пішов з хати да й поїхав, тільки прив'язав до оконниці колодочку.
Колодочка стукне, а дочка' і каже. "Се мій батенька дровця рубає!" Коли
стукотить, гуркотить[[7 - Кричит, шумит.]] кобиляча голова: "Хто в моїй хаті,
одчини!" Дівчина встала і одчинила. "Дівчино, дівчино! Пересади через поріг".
Вона пересадила. "Дівчино, дівчино! Постели мені постіль". Вона постелила.
"Дівчино, дівчино! Положи мене на піл"[[8 - Возвышенный помост в крестьянских
избах, заменяющий кровати.]]. Вона положила. "Дівчино, дівчино! Укрий мене".
Вона і укрила. "Дівчино, дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь".
Вона як вилізла із ушей, дак стала така хоро'ша, що кра'щої[[9 - Более
красивой.]] немає. Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску
да й поїхала до батька. Приходить у хату, а батько її не пізнав; а послі вона їм
розказала, що з нею було. От баба уп'ять пристала до діда: "Вези і мою дочку'
туда, куда свою возив".
Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він
нарубає дров. Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у лісі:
аж оп'ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: "Хто в моїй хаті, одчини!" - "Не
велика пані, і сама одчиниш", - каже дівчина. "Дівчино, дівчино! Пересади мене
через поріг". - "Не велика пані, і сама перелізеш". - "Дівчино, дівчино! Постели
мені постіль". - "Не велика пані, і сама постелиш". - "Дівчино, дівчино! Положи
мене на піл". - "Не велика пані, і сама ляжеш". - "Дівчино, дівчино! Укрий
мене". - "Не велика пані, і сама укриєшся".
Тогді кобиляча голова схватилась и з'їла бабину дочку', да кісточки[[10 -
Косточки (Ред.).]] в мішочку і повісила, а сама оп'ять ушла. Собачка прибіжала
до баби да начала брехать: "Гав, гав! Дідова дочка' як панночка, а бабиної
дочки' у торбинці кісточки!" Що прожене[[11 - Прогонит.]] баба її, то вона
оп'ять і прибіжить. Тільки баба і гово'рить дідові: "Поїдь да подивись, що там
із моєю дочко'ю робиться". От дід поїхав і привіз у торбинці кісточки, дак баба
розсердилась да собачку і убила.
